Фінансова криза стала серйозним випробуванням для багатьох людей. Як грім серед ясного неба – сумнозвісна заборона Національного банку України достроково розривати депозитні договори. Зрозуміло, що державі необхідно було прийняти ряд дуже конкретних заходів, щоб не допустити відтоку капіталів з банків, оскільки якби усі клієнти водночас звернулися б за коштами, мало б хто їх отримав (насправді у банках не так багато вільних коштів) і постраждало б дуже багато людей. Проте здійснити такі заходи важливо було в межах законодавства, оскільки в іншому разі ставиться під сумнів їхня законність і можливість їхнього застосування.
Але, як часто буває, хороші наміри у нас приводять до виникнення серйозних проблем. Ось і виходить, що вище згадана постанова Національного банку України №319 «Про додаткові заходи щодо діяльності банків» на сьогодні суперечить статті 1060 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що "за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов’язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором".
Окрім того, будь-які нормативні чи інші обмеження прав вкладників в частині дострокового розірвання договору є неприпустимими відповідно до статей 1058 та 1075 Цивільного кодексу України, а статті 7, 15 та 55 Закону України "Про Національний банк України" та статті 66 і 67 Закону України "Про банки та банківську діяльність", на які посилається Національний банк України у своїй Постанові, не передбачають права цього органу встановлювати вказані обмеження.
Але все це суха мова юридичних документів, яка насправді означає те, що були порушені права кожного вкладника банку, якому не видали депозит на його вимогу, посилаючись на цю Постанову Національного банку України. І тепер вони мають право через суд вимагати поновлення їхніх порушених прав, а також відшкодування матеріальної й моральної шкоди, яка їм була завдана. І думаю, перспектива таких справ є більш ніж позитивною.
Ще одним моментом, який багатьох обурює, це зростання процентних ставок по кредитах. Укладаючи угоди з банками, люди не могли сподівалися на такі кабальні умови у майбутньому. Фактично, закладаючи умови про одностороннє підвищення процентних ставок, банки нав’язували споживачу умови, які є не справедливими відносно нього. Я думаю кожна людина, яка приходила в банк за кредитом може сказати, що їй не залишають вибору щодо умов кредитних договорів: або підписуєш такий договір або ні.
Потрібно зазначити, що навіть за теперішніх умов банки не мають права змінювати процентні ставки по вже укладених договорах, не спитавши на те згоди клієнта. Якщо клієнт не давав згоди, а друга сторона на тому наполягає, то відповідно до положень Господарського кодексу, зміни в договір можна внести лише через рішення суду. Коли ж банк погрожує розірванням договору, треба знати, що одностороннє розірвання угоди є неправомірним.
Слід знати, що „Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту” встановлено, що банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку, тобто банки мають право змінити процентну ставку лише у тому випадку, коли відбулася така об’єктивна подія, яка прямо і безпосередньо впливає на вартість кредитних ресурсів. І банк конкретно має показати розрахунок вартості кредиту, пояснити, чому процентна ставка підвищується саме в такому розмірі, який він пропонує, а не обмежитися простою констатацією фактів. Але навіть у цьому випадку вищезазначеними Правилами встановлено заборону змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням тільки однієї зі сторін.
Більше того, відповідно до вже згадуваної Постанови НБУ №319 «Про додаткові заходи щодо діяльності банків» банки повинні враховувати, що внесення до кредитного договору змін щодо вартості кредиту, що не відповідає змінам облікової ставки Національного банку України, кваліфікуватиметься як порушення вимог статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" із неухильним застосуванням адекватних заходів впливу. Іншими словами, якщо банк необґрунтовано підвищує процентну ставку, можна звернутися до Національного банку України з вимогою застосування адекватних засобів впливу на такий банк.
Як з цим боротися з таким свавіллям ? Подавати позови до суду. І чим більше буде таких звернень, тим більша ймовірність, що у нашій країні почнуть зважати на права людини. І не боротимуться з фінансовою кризою винятково коштами, витягнутими з кишені громадян.
автор: Максим Щербатюк УГСПЛ
Джерело:
http://helsinki.org.ua |
